о т з ы в ы
Войти
Отзывы могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Хотинська фортеця: бастіон лицарства - El Turístico. Туристический журнал и агентство

Наш магазин
Хотинська фортеця: бастіон лицарства

Хотинська фортеця: бастіон лицарства

Текст: Христина Шепа / Украина

Сторож на Дністрі

По ліву руку – монолітні прямовисні стіни, що ніби вросли у скелястий берег, по праву – водний рубіж, Дністер, колись, певно, набагато глибший. Він розмежовував держави кордонами та сполучав торговими шляхами. На їхньому переплетінні й постала Хотинська фортеця. Башти грізно насунули чорні гострі шоломи-конуси і роззираються на всі боки порожніми очима-бійницями. Дерев’яний місток веде до триокої Надбрамної вежі, за нею – темне черево, видовбане у товстих мурах. Із нього потрапляєш у світле й безпечне подвір’я, затиснуте між зубчастими стінами. Кам’яна кладка лиш де-не-де обвалилася, а місцями крізь щілини у нерівних рядах каменів пробиваються жмутки трави. На фасаді колишньої казарми аж світиться новенький тиньк, ще й різнокольоровий, білий і піщано-жовтий. Переконані у своїй тривкості, стіни фортеці випромінюють величний спокій, але водночас і напружене очікування, мов стиснутий дужий кулак. Упродовж віків вони бачили що завгодно, тільки не мир і тишу.

Перший дерев’яний форт був закладений на правому березі Дністра близько X-XI сторіччя та став на варті південно-західних кордонів Київської Русі. В XIII столітті, за правління Данила Галицького, дерев’яні укріплення замінили кам’яними. В подальшому зміцненням фортеці займались молдовські господарі. Стефан III Великий, який за своє життя виграв 34 битви з 36, обрав Хотинський форт однією зі своїх резиденцій. Він перетворив його на відому й нині непохитну твердиню зі стінами сорок метрів заввишки і п’ять – завтовшки, двома палацами й каплицею.

Коли наприкінці XV сторіччя прийшла армія султана Мухамеда ІІ, Хотин вистояв. Однак Молдавському князівству це не зарадило, бо воно однаково перейшло у васальну залежність від Османської Порти, а у фортеці в Хотині розквартирували яничарів. Подейкують, що у комендантському палаці, викладеному червоною цеглою і білокам’яними блоками, тримали гарем для комендант-паші.


Хотинська фортецяНа зовнішніх мурах чітко видно червоні візерунки. Вище – увінчані хрестами пірамідки, нижче – щось подібне до лабіринтів. Як кажуть дослідники, це «голгофи» і «вавилони», символи гори Голгофи і зруйнованої Вавилонської вежі. Вони могли відігравати роль оберегів і натякали: праведники вистоять, а грішники впадуть. Може, то збіг, проте турки, ставши господарями фортеці, не стирали нанесених молдаванами орнаментів і саме у Хотині зазнали вікопомної поразки.

На межі цивілізацій

Таким чином, Хотинська цитадель стала форпостом турецької потуги, яка наводила жах на весь християнський світ. У 1538 році до твердині увірвались поляки, але пошкодили її настільки, що протрималися там недовго. Згодом, у 1563 році, у Хотин прибули козаки Дмитра Вишневецького, який розраховував підняти Молдову на повстання проти турків. Тамтешні бояри заклик не підтримали, Вишневецький потрапив у полон, був вивезений у Стамбул і прийняв жорстоку кару, пам’ять про яку зберегли народні балади і легенди. Отамана скинули з башти на гак, він зачепився ребром і, підвішений, прожив ще три дні, осипаючи прокльонами «бусурманів», доки ті не добили його стрілами.
У 1621 році під Хотином розгорнулась баталія, яка вирішила долю всієї  Європи. Османська імперія виношувала амбітні плани щодо подальшого розширення своїх володінь, і Хотин мав стати відправним пунктом. Військо султана Османа II, яке налічувало, за різними оцінками, від 150 до 300 тисяч воїнів і чотири бойових слони на додачу, зійшлося з 50–80-тисячними польсько-козацькими силами під командуванням Яна Ходкевича і Петра Конашевича-Сагайдачного. Розповідають, буцім турки вишикувалися у формі півмісяця, а поляки – орла. Січа кипіла понад місяць. Масштабна навала розбилась об відчайдушний спротив союзників, які поставили собі за мету будь-що не дати перетворити Річ Посполиту і Запорізьку Січ на нові провінції Порти. Врешті-решт султан, який ще до битви вихвалявся, що буде снідати у козацькому обозі, а обідати в польському, підписав мирний договір на невигідних для себе умовах. Це поклало край європейській експансії османських турків. Армії втратили половину вояків, та й для командувачів битва під Хотином стала останньою: Ходкевич помер від пропасниці, Сагайдачний – від ран, а Османа II вбили повсталі яничари.

Хотинська фортецяЧи можна на власні очі побачити, як точилися епохальні бої? Машини часу ще не винайшли, та щороку у вересні відбувається фестиваль «Хотинська твердь», що відтворює події Хотинської битви. Меншою регулярністю може похвалитися інший реконструкторський  фест, «Середньовічний Хотин», який припадає на травневі свята. У 2010–2011 роках біля фортеці проходив міжнародний турнір «Битва націй», де змагалися лицарі з семи країн.

Хоча турки і програли битву, але залишилися господарювати у Хотинській фортеці. Сусіди регулярно зазирали з «дружніми візитами»: у 1650 році гостював Богдан Хмельницький, а у 1673-му – Ян Собеський, котрий, давши під Хотином нового доброго прочухана турецькому війську, був обраний королем Польщі.
Прагнучи убезпечити себе від подібних інцидентів, на початку XVIII століття турки винайняли французьких інженерів, аби переобладнати цитадель за останнім словом фортифікаційної науки. Тоді до системи укріплень додали кілометровий земляний вал з бастіонами, всередині якого побудували нові казарми, склади, лазні й мечеть.

Хотинська фортецяНа західній стіні фортеці проступає волога пляма, котра ніколи не висихає. Містичні перекази твердять, що то якась дівчина несла оборонцям воду, та коли її піднімали мотузкою на мур, у неї влучила ворожа стріла. Втім, сучасний аналіз показав, що пляму утворила звичайна оліфа. Та й навіщо комусь виходити по воду, якщо у дворі замку викопаний 65-метровий колодязь? А от засуджених до страти скидали зі Східної вежі, тієї, що над річкою.

Почувши звістку, що цю твердиню зайняла російська армія, Михайло Ломоносов, який узагалі був майстром складати оди, написав «Оду на взяття Хотина». Трапилося це року Божого 1739. А після тривалих воєн у 1812 році Хотин офіційно перейшов до царської Росії. Нові переможці звели біля форту гарнізонну церкву Олександра Невського, яка тепер ясніє жовтим і зеленим. У сірих руїнах навпроти навіть дуже пильне око нізащо не впізнає колишню мечеть.

Новий зоряний час

Зійшовши з військової арени, цитадель несподівано перетворилась на майданчик для кінематографістів двадцятого століття. Славні перемоги і ганебні поразки, незліченні вияви відваги і жорстокості – усе, що коїлось у цих стінах, здається, залишило невидиму ауру, яка зачаровувала творців кінострічок. Режисерам особливо подобалося знімати тут фільми про справжніх лицарів: «Три мушкетери», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Захар Беркут», «Стріли Робін Гуда». Буковинський форт блискуче грав ролі й англійських, і французьких замків. Він відрізнявся від них певними деталями архітектури, та міццю і красою не поступався. Остання велика стрічка, зафільмована тут, – «Тарас Бульба» Володимира Бортка. Відомий польський режисер Єжи Гофман якось обмовився, що хотів би зняти фільм про битву під Хотином 1621 року, проте до втілення задуму так і не дійшло.

Хотинська фортеця
У 2007 році Хотинська фортеця увійшла до переліку «Сім чудес України». До речі, як і її сусідка – фортеця у Кам’янці-Подільському, на протилежному березі Дністра.

У фортеці й навколо неї не припиняються археологічні роботи. Вона приносить усе нові знахідки: залишки попередньої забудови, старовинні монети, кулі й гарматні ядра, посуд і люльки для тютюну. Одного разу, ще у 1889 році, натрапили на цілий середньовічний скарб із саксонськими, тюринзькими, угорськими і чеськими монетами, який поповнив колекції Ермітажу. А що вдієш, коли законний власник невідомий, та ще й покійний? У музеї при самій Хотинській твердині завмерли обладунки польських лицарів, убори турецьких комендантів і запорозьких козаків, мечі, арбалети, гармати, величезні стінобитні знаряддя і витончені інструменти тортур. Історико-архітектурний заповідник займає близько 20 гектарів, де земля просто-таки засіяна речовими доказами минувшини. Проте найбільш грандіозний очевидець її вивищується над землею і всім, що лежить у ній. Стількох воїнів поховано, а фортеця стоїть. На заплющених повіках залишаються майже геометрично досконалі обриси.

Хотин – районний центр у Чернівецькій області. Відстань від Києва становить 525 кілометрів. Щоб дістатися до міста з Чернівців, треба подолати 68 кілометрів, а всього за 28 кілометрів на північ розташований Кам’янець-Подільський. Усі три пункти з’єднує маршрут автобуса «Чернівці – Кам’янець-Подільський», який зупиняється в Хотині.